Щоосені світ уважно стежить за оголошенням нових лауреатів Нобелівської премії. У жовтні кілька науковців традиційно прокидаються від дзвінка зі Стокгольма, дізнаючись, що їхня праця в галузі фізіології, медицини, фізики чи хімії відзначена найпрестижнішою нагородою у світі науки. Вони, ще сонні, виходять на відеозв’язок і намагаються кількома словами пояснити результати багаторічних досліджень світовим медіа.
Журналісти намагаються розібратися у складних термінах на кшталт «квантові точки» чи «заплутані фотони» — і вже за кілька днів хвиля новин спадає. Та чи справді Нобелівські премії, започатковані ще 1901 року, залишаються актуальними сьогодні?
Від динаміту до науки на благо людства
Нагорода виникла завдяки заповіту Альфреда Нобеля, винахідника динаміту, який прагнув компенсувати своє відкриття, відзначаючи тих, хто приніс найбільшу користь людству. За понад століття лауреати отримували визнання за відкриття, які змінили життя мільйонів — від швидкої розробки вакцин проти COVID-19 і створення енергоощадних LED-ламп до технологій редагування генів.
«Це справжній Еверест науки, вершина наукових досягнень», — каже професор громадського здоров’я з Нью-Делі Раджиб Дасгупта.
Чи надихають Нобелівські премії?
Премії привертають увагу до науки, коли про них пишуть світові медіа. В Індії, наприклад, їх висвітлюють дуже детально — інтерес до STEM-дисциплін там традиційно високий. У школах навіть викладають історію премій, аби зацікавити дітей наукою.
У Великій Британії вчителька біології Лілі Грін пояснює, що використовує приклади Нобелівських відкриттів для навчання базових наукових принципів, але вони рідко стають головною мотивацією для студентів: «Учні цікавляться наукою через захопливі історії, а не через мрію отримати Нобеля».
Міф про генія-одинака
На початку XX століття премії отримували здебільшого поодинокі «вчені-генії» на кшталт Ейнштейна чи Резерфорда. Жінки були винятком, і Марія Кюрі — подвійним винятком, адже стала лауреаткою двічі.
Нині наука працює інакше: відкриття стають результатом співпраці сотень дослідників, аспірантів і техніків. Попри це, суспільне визнання часто отримує лише кілька прізвищ. «Ми вчимо дітей, що наука — командна робота», — каже Грін.
Критика: брак різноманіття та нерівність
Головні претензії до Нобелівських премій — відсутність різноманіття. Менше 15% лауреатів у науці — жінки. Більшість переможців походять з США, Великої Британії та Німеччини (разом — 468 нагород), тоді як Китай має лише вісім, а Індія — 12.
Критики наголошують, що комітети недостатньо інклюзивні, а переможці автоматично отримують ще більше фінансування, посилюючи дисбаланс. Водночас Дасгупта підкреслює: країни, що прагнуть визнання, мають розвивати власні наукові інституції, аби конкурувати з Заходом.
