14 вересня виповнюється 65 років з дня заснування Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) — впливового нафтового картелю, який попри десятиліття криз, війн і глобальних змін залишається ключовим гравцем на енергетичному ринку світу.
Організація була створена у 1960 році у Багдаді за ініціативи п’яти країн-засновниць: Венесуели, Саудівської Аравії, Ірану, Іраку та Кувейту. Її метою було захистити національні інтереси на тлі домінування західних нафтогазових корпорацій, які фактично диктували ціну на нафту.
“Це був важливий крок для країн, які прагнули взяти контроль над своїми ресурсами, незважаючи на шалений тиск з боку міжнародних нафтових гігантів”, — зазначив генеральний секретар ОПЕК Хайсам аль-Гайс у своїй статті, присвяченій річниці.
Вижити попри все
Сьогодні до ОПЕК входять 13 країн, серед яких, окрім засновників, також ОАЕ, Алжир, Нігерія, Лівія, Екваторіальна Гвінея, Конго та Габон. За 65 років організація пройшла через численні випробування: обвали цін на нафту, глобальні економічні кризи, внутрішні конфлікти, збройні протистояння між членами, а також виклики з боку нових конкурентів.
Так, уже в 1970-х роках країни-члени ОПЕК контролювали 72% світових нафтових резервів і 42% видобутку. Вони почали процес націоналізації нафтогазової галузі, а пізніше — перехід від фіксованих цін до ринкового ціноутворення з регулюванням через квоти на видобуток.
Незважаючи на розбіжності в зовнішній політиці та кілька пророкувань про «кінець ОПЕК», організація зуміла зберегти єдність. Її структура, обмежена переважно міністерствами енергетики, дозволила уникати серйозних політичних конфліктів усередині блоку.
Історичні виклики
Серед найбільших потрясінь в історії ОПЕК:
-
1973 рік — арабські країни-члени ОПЕК оголосили нафтове ембарго проти держав, які підтримали Ізраїль у війні Йом-Кіпур. Однак ця ініціатива не була узгоджена з усіма членами.
-
1975 рік — напад на штаб-квартиру ОПЕК у Відні шістьма терористами на чолі з відомим венесуельцем Ілічем Раміресом Санчесом («Карлос Шакал»), що призвело до загибелі кількох людей та захоплення 70 заручників.
-
Ірано-іракська війна (1980–1988) — кровопролитний конфлікт між двома країнами-засновницями.
-
1990 рік — вторгнення Іраку до Кувейту та подальша війна в Перській затоці.
-
2003 рік — військова інтервенція США та союзників в Ірак.
Жоден із цих конфліктів не зруйнував організацію.
Ера ОПЕК+
Новий виклик постає у 2014 році — на ринку стрімко зростає частка американського сланцевого нафтогазу, що спричиняє різке падіння цін. У 2016 році ОПЕК укладає історичну угоду з країнами, які не є членами, включно з Росією, Мексикою та Казахстаном. Так виникає формат ОПЕК+, який сьогодні контролює понад 40% світового видобутку нафти.
Це об’єднання зіграло ключову роль у стабілізації ринку під час пандемії COVID-19, коли ціна на американську нафту WTI тимчасово впала до історичного мінімуму — мінус 37 доларів за барель.
У 2025 році ОПЕК+ змінила стратегію: після років обмеження видобутку, країни вирішили нарощувати обсяги, щоб повернути частину втрачених ринкових позицій.
ОПЕК проти кліматичного порядку денного?
Попри глобальні ініціативи зі скорочення викидів парникових газів, ОПЕК+ продовжує відстоювати роль нафти як «необхідного ресурсу» для стабільного розвитку економіки, особливо в країнах, що розвиваються.
Довідка:
За 65 років діяльності ОПЕК не лише вплинула на геополітичну карту, а й стала одним із символів боротьби країн, багатих на ресурси, за контроль над власним добробутом. Сьогодні, попри нові виклики — від кліматичних змін до розвитку відновлюваної енергетики — організація не втрачає свого впливу, а навпаки, шукає нові формати співпраці, як-от через ОПЕК+.
