Питання про те, кого вважати німцем, є частиною німецьких суспільних і політичних дискусій уже сотні років.
Сучасна німецька конституція — Основний закон — формулює це чітко: німцем є кожен, хто має німецький паспорт. Громадянство не може бути відібране, а дискримінація за релігійною, етнічною чи мовною ознакою суперечить фундаментальним цінностям країни. Це один із ключових уроків, які німецьке суспільство винесло після трагедії нацизму, що у 1933–1945 роках позбавив мільйони євреїв та інших меншин їхніх прав, а потім і життя.
Рецидиви старих ідей
Втім, через 80 років після падіння Третього Рейху ідея рівності знову піддається сумніву. Політики з правопопулістської “Альтернативи для Німеччини” (AfD) дедалі частіше ставлять під питання сам факт, що громадянство може бути достатньою ознакою «німецькості».
«Німцем ти є у своїй голові, а не на папері», — писав політик AfD Штефан Мьоллер у соцмережі X у 2023 році. Подібні висловлювання стали підставою для численних судових рішень, що визнають окремі тези програми AfD неконституційними.
Історик Рольф-Ульріх Кунце з Технологічного інституту Карлсруе вбачає у цій риториці прямий зв’язок із нацистською ідеологією. За часів Гітлера закони про «громадянство Рейху» створили поділ між «справжніми» і «другорядними» німцями — аналогію з теперішнім протиставленням AfD між «паспортними» та «істинними» громадянами.
Уроки Нюрнберзьких законів
15 вересня 1935 року нацистський парламент ухвалив Нюрнберзькі закони. Вони забороняли шлюби між євреями та «арійцями», позбавляли єврейське населення політичних прав і фактично робили його громадянами «другого сорту». Це стало фундаментом для політики геноциду.
Кунце називає цей момент «легалізацією несправедливості». Відтоді саме походження, а не документи визначали, хто має право на життя, а хто — ні.
Дискримінація після 1945-го
Попри ухвалення демократичної конституції у повоєнній Німеччині, расові та культурні упередження не зникли. «Декому в Німеччині й досі дозволено бути “більш рівними”, ніж іншим», — каже Карен Тейлор, голова Федеральної конференції організацій мігрантів. За її словами, мігранти часто стикаються з нерівним захистом своїх прав, а радикальні заклики до позбавлення громадянства лише поглиблюють відчуття відчуження.
Міграція як ресурс, а не загроза
Вихід, вважає Тейлор, полягає у зміні оптики: більше говорити про позитивний внесок міграції. Берлін пишається своєю мультикультурністю, але за ресторанами й фестивалями стоять історії людей, які формують сучасну Німеччину.
Боротьба з расизмом і антисемітизмом, підкреслює вона, не може бути лише завданням держави. Відповідальність лежить на кожному — у школах, клубах, повсякденному житті.
