Фінансова ситуація у Франції стрімко погіршується: борг перевищив історичні межі, бюджетний дефіцит залишається найбільшим у єврозоні, а уряд пережив уже дві відставки прем’єрів, які не змогли запропонувати вихід із кризи. Перед президентом Еммануелем Макроном постало ключове питання: наскільки саме його економічна стратегія стала причиною цього становища?
Від обіцянок реформ до зростання боргів
Коли Макрон прийшов до влади у 2017 році, він обіцяв знизити податки, стимулювати економічне зростання та скоротити витрати держави. На практиці відбулося протилежне: державні видатки зросли, а боргове навантаження перевищило 110% ВВП, поступаючись у єврозоні лише Греції та Італії.
У 2024 році бюджетний дефіцит Франції становив 5,8% ВВП — найвищий показник серед країн єврозони.
Податкові пільги та їх наслідки
Одним із ключових рішень Макрона стали податкові реформи:
-
скасування податку на багатство та заміна його менш суворим податком на нерухомість,
-
зниження корпоративного податку з 33% до 25%,
-
фіксований податок у 30% на доходи від капіталу,
-
ліквідація податку на житло для більшості домогосподарств.
Ці кроки покликані були підвищити конкурентоздатність Франції, але водночас коштували бюджету десятки мільярдів євро. Політичні опоненти прозвали Макрона «президентом багатих».
За оцінками економістів, половина зростання французького боргу з 2017 року припадає саме на незабезпечені податкові знижки, ще половина — на антикризові програми.
Кризові витрати без меж
Франція стала однією з країн Європи, що найбільше витрачала на подолання наслідків пандемії та енергетичної кризи. Лише антикризові програми у 2020–2021 роках обійшлися у 170 млрд євро (10% ВВП). А під час енергетичної кризи уряд виділив ще понад 70 млрд євро на субсидії для населення та бізнесу.
Така стратегія дозволила тимчасово пом’якшити соціальну напругу, але закріпила тенденцію до надмірних видатків.
Соціальний контракт і політичний тупик
Французька модель держави добробуту має давні традиції: ще з 1970-х років країна не знала збалансованого бюджету. У 2023 році витрати держави сягнули 57% ВВП — це найбільший показник серед країн ОЕСР. При цьому левова частка коштів (47%) іде на пенсії, медицину та допомогу з безробіття.
Суспільство підтримує високий рівень соціального захисту, але водночас виступає проти підвищення податків. Ця суперечність створює замкнене коло, з якого уряд не може вирватися.
Вузьке поле для маневру
На тлі високих податків і стагнації продуктивності економісти не бачать простору для подальшого підвищення зборів. Єдиний реалістичний шлях — скорочення видатків. Але політично це майже неможливо: лівоцентристські партії вимагають скасувати пенсійну реформу та підвищити податки для багатих, тоді як правоцентристи наполягають на жорсткій економії.
Економісти підкреслюють, що скорочення має бути поступовим і охоплювати різні сфери — від медицини до освіти. Водночас досягти консенсусу у нинішньому політичному розкладі малоймовірно. Вирішення питання може відкластися аж до президентських виборів 2027 року.
Чи є вихід?
Франція перебуває у фінансовій пастці, сформованій поєднанням високих соціальних очікувань і політичних обіцянок. Політика Макрона дала країні короткострокові здобутки — падіння безробіття, покращення інвестиційного клімату, збереження соціальної стабільності у кризові роки. Але ціна виявилася занадто високою: бюджет втратив баланс, а борг став майже некерованим.
Економічні експерти сходяться на думці, що вихід можливий, але лише за умови тривалих і непопулярних реформ. Франція має вибір: або зберегти звичну соціальну модель і жити з постійно зростаючим боргом, або наважитися на перегляд власного контракту з суспільством.
